З християнської точки зору, Майстер не заслужив світла, оскільки і за смертним порогом залишався надто земним. Він подолав у собі людського, тілесного начала.
Це свідчить насамперед у тому, що його творчість є майстерністю, хоч і спирається на якісь духовні сили, тобто засноване на навіянні згори, натхненно.
Обпалюючі промені сонця нагадують про розплату за скоєне зло. Місячне ж світло як полегшує страждання, а й відкриває істину. Не випадково у фіналі роману саме з появою місяця на небосхилі "всі обмани зникли", "потонув у тумані чаклунський нестійкий одяг" Воланда та його почту.
Воланд обіцяє виконати, але цікавиться, чому Майстра не беруть «до себе, у світ», Матвій заперечує, що світла він не заслужив, але заслужив спокій: – Він [Ієшуа] прочитав твір Майстра … і просить тебе, щоб взяв з собою Майстра і нагородив його спокоєм.